Вступ до школи - переломний момент у житті дитини. Особливість положення учня, школяра полягає в тому, що його навчання є обов'язковою, суспільно значущою діяльністю. За неї він несе відповідальність перед учителем, школою, сім'єю. Життя учня підпорядковане системі строгих, однакових для всіх школярів правил. Його основним змістом стає засвоєння знань, спільних для всіх дітей.

Абсолютно особливий тип взаємостосунків складається між учителем і учнем. Учитель не просто дорослий, який викликає або не викликає симпатію у дитини. Він є офіційним носієм суспільних вимог до дитини. Оцінка, яку учень одержує на уроці, - не вияв особистого ставлення учителя до дитини, а об'єктивна міра її знань, виконання нею навчальних обов'язків. Погану оцінку не можна компенсувати ні слухняністю, ні каяттям.

Взаємостосунки дітей у класі відрізняються від тих, які складаються у грі. Головним мірилом, що визначає положення дитини у групі однолітків, стають оцінка учителя, успіхи в навчанні. Разом з тим спільна участь в обов'язковій діяльності породжує новий тип взаємостосунків, які будуються на спільній відповідальності.

Засвоєння знань і перебудова, зміна самого себе стає єдиною навчальною метою. Знання і навчальні дії засвоюються не тільки для теперішнього часу, але і для майбутнього. Знання, які одержують діти в школі, мають науковий характер. Якщо раніше початкове навчання було підготовчою сходинкою до систематичного засвоєння основ наук, то тепер воно перетворюється в вихідну ланку такого засвоєння, яке починається з першого класу.

Основна форма організації навчальної роботи дітей -урок, на якому час розрахований до хвилини. На уроці всім дітям необхідно стежити за вказівками вчителя, чітко їх виконувати, не відволікатися і не займатися сторонніми справами. Всі ці вимоги стосуються розвитку різних сторін особистості, психічних якостей, знань і умінь. Учень повинний відповідально ставитися до навчання, усвідомлюючи його суспільну значущість, підпорядковуватися вимогам і правилам шкільного життя.

Навчальна діяльність дитини розвивається так само поступово, через досвід входження в неї, як і всі інші види діяльності (маніпуляційна, предметна, ігрова). Вона являє собою діяльність, спрямовану на самого учня. Дитина вчиться не тільки знанням, але й тому, як здійснювати засвоєння цих знань.

Навчальна діяльність, як і будь-яка діяльність, має свій предмет - людину, у молодшому шкільному віці - це дитина. Дитина вчиться способам письма, лічби, читання тощо, а разом з цим орієнтує себе на самозміну - вона оволодіває необхідними, властивими оточуючій її культурі способами службових і розумових дій. Рефлексуючи, вона порівнює себе тепер і в минулому. Власні зміни простежуються і виявляються на рівні досягнень.