Самоосвіта вчителя як цілісний неперервний процес

Виховання, отримане людиною, закінчилося,

досягло своєї мети, коли людина настільки

дозріла, що володіє силою і волею навчати

саму себе впродовж життя і знає спосіб і

засоби, як вона може здійснити це в якості

індивідуума, що впливає на світ.

А. Дистерверг

Самовдосконалення як соціальний процес базується на вимогах суспільства та професії до особистості фахівця. Причому вимоги, що пред'являються спеціалісту, повинні бути вище тих можливостей, що має людина (Бодальов О.). Ще однією важливою передумовою процесу самовдосконалення є ставлення самого фахівця до вимог, що висуваються. Звісно, якщо він байдуже ставиться до них, про розвиток особистості не йдеться. Необхідно формувати самосвідомість людини як творчого професіонала. Зміст такої підготовки ґрунтується на перш за все на гуманістичному уявленні про завдання професійної діяльності, бажаних якостях людини, зокрема, її фахової свідомості та мислення, творчих активних дій у рамках відведеної компетенції.

Структура процесу самовдосконалення складається з 4-ох етапів:

♦       самоусвідомлення та прийняття рішення здійснювати процес самовдосконалення;

♦       планування та вироблення програми самовдосконалення;

♦  безпосередня практична діяльність з реалізації поставлених завдань, пов'язаних із роботою над самим собою;

♦  самоконтроль та самокорекція цієї діяльності.

Професійне самовдосконалення педагога здійснюється через самоосвіту, активну участь у різноманітних методичних заходах, що проводяться в навчальному закладі чи в районі, місті, та самовиховання.

Під професійним самовихованням учителя мається на увазі робота над удосконаленням своєї особистості як професіонала: адаптування своїх індивідуально - неповторних особливостей до вимог педагогічної діяльності, постійне підвищення професійної компетентності і неперервне вдосконалювання якостей своєї особистості.

Самоосвіта педагога - це подвійна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самостійної роботи, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об'єктивних потреб освітнього закладу.

Потреба в самоосвіті є характерною якістю розвинутої особистості, необхідним компонентом її духовного життя. Це вища форма задоволення пізнавальної потреби особистості, що пов'язана з проявами значних вольових зусиль, високим ступенем самосвідомості та організованості - вчителя, прийняттям на себе внутрішньої відповідальності за своє самовдосконалення.

Самоосвіта педагога не повинна зводитися до відновлення знань, якими він оволодів у вузі, мова йде про ознайомлення новітніми педагогічними та психологічними дослідженнями, пошук нових напрямків у методиці та організації навчально - виховного процесу, розгляд на високому науковому рівні педагогічних проблем, що викликають утруднення в практичній роботі. Процес піднімання на рівень творчої самореалізації та стійкі   його   прояви   в   повсякденній   практиці   не   може   здійснюватися   на   основі репродуктивного  способу.  Він  базується на творчому підході  до самовизначення та оволодіння такою нестереотипною, але стійкою особливістю праці.

Як же раціонально спланувати самоосвітню діяльність, щоб мати дійсно ефективний результат? Проблема самоосвіти педагога в контексті його професійної самосвідомості має поступальний рух:

Щоб педагог мав мотивацію на самоосвіту ц саморозвиток, потрібно, щоб у нього, по-перше, було адекватне уявлення про свою діяльність і особистісні якості; по-друге, щоб він знав, якими є вимоги, що ставить перед ним як перед професіоналом суспільство. Співвідношення особистої діяльності, своїх якостей з ідеальною моделлю педагога й стане тим стимулом, що націлює його на самоосвіту, саморозвиток.

Яким бачить образ ідеального вчителя сучасне суспільство? Яке зараз Я - ідеальне, до якого повинен прагнути сучасний учитель? Існують різні думки, різні підходи до класифікації якостей ідеального сучасного педагога. Розглянемо деякі з них.

Відомий психолог Ф.Н. Гоноболін виділив 10 професійно - особистісних особливостей учителя:

здатність розуміти учня здатність

доступно викладати матеріал здібність

до творчої роботи вміння переконувати людей

організаторські здібності

педагогічний такт

здатність швидко реагувати на педагогічні ситуації і гнучко поводитися в них

здатність до даного предмета вміння зацікавити учня

здатність передбачати 

результати своєї роботи І.П. Підласний відзначає наступні якості ідеального педагога:

На сьогодні виникла необхідність у більш глибокому вивченні діяльності педагога з метою визначення рівня його професійної підготовки, компетентності, об'єктивної оцінки його праці.

Діяльність з самоосвіти починається з діагностики власних утруднень, проблем. Проведення зовнішнього діагностування з педагогічної, методичної, психологічної підготовки вчителя та спонукання до самооцінки та самоаналізу власних можливостей, якостей, результатів професійної діяльності - основна умова ефективної самоосвіти.

Методика та техніка самоосвіти безпосередньо пов'язані з рівнем сформованості в педагогів системи основних педагогічних умінь:

вивчати необхідну літературу та передовий педагогічний досвід;

виокремлювати з літератури, що вивчається, та передового педагогічного досвіду основні актуальні положення, факти, явища, що піднімають теоретичний та методичний рівень педагога;

відбирати з прочитаного та побаченого педагогом думки та методичні знахідки для апробації у власній педагогічній діяльності;

систематизувати та робити науково - методичні узагальнення;

впроваджувати досягнення психолого - педагогічної науки та шкільної практики у власний досвід роботи з дітьми, учнями.

В чому полягає сутність самоосвіти?

Перш за все, педагог здобуває знання з різноманітних джерел, використовує ці знання в професійній діяльності, розвитку особистості та власній життєдіяльності.

Метою роботи над темами самоосвіти є систематичне підвищення педагогами свого професійного рівня.

Основні завдання:

1. вдосконалення теоретичних знань, професійної компетентності вчителя, вихователя;

2. оволодіння новими формами, методами, прийомами навчання і виховання дітей;

   1. вивчення та впровадження в практику перспективного педагогічного досвіду, новітніх досягнень педагогічної, психологічної наук, нових педагогічних технологій;

4)  розвиток у школі інноваційних процесів.
Тема самоосвіти  визначається,  виходячи з  методичної теми  навчального  закладу,

утруднень самого педагога, специфіки його індивідуальних інтересів.

На початку самоосвітньої діяльності необхідно створити відповідне налаштування педагога до самостійної роботи. Педагогу важливо правильно обрати мету своєї роботи, від чого залежить і вибір змісту освіти, виходячи з науково - методичної теми (проблеми школи), сформувати особисту педагогічну проблему, індивідуальну тему, осмислити послідовність своїх дій.

Далі зміст роботи зводиться до вивчення психолого - педагогічної й методичної літератури з обраної проблеми. Ознайомлення педагога зі станом розглянутої проблеми в сучасній педагогічній науці допоможе конкретно визначити її для себе.

Таким чином, відбувається нагромадження педагогічних фактів, що зв'язано з їх збором, аналізом, перевіркою нових методів роботи, постановкою експерименту. Практична робота повинна обов'язково супроводжуватися систематичним вивченням літератури. Необхідним елементом роботи на цьому етапі є відвідування уроків своїх колег, що працюють над аналогічними проблемами. Дуже важливо, щоб на цьому етапі адміністрація школи підтримувала пошуки педагога, створювала доброзичливу обстановку.

У процесі роботи над темою самоосвіти і після її завершення педагог показує напрацьований матеріал, форми демонстрації можуть бути різними:

♦       теоретичний, практичний чи методичний семінар;

♦       виступи на методичних об'єднаннях, методичних семінарах, педагогічних радах;

♦       тренінги, ділові ігри;

♦       майстер - класи;

♦       відкриті уроки чи виховні заходи тощо.

Останній етап роботи педагога - теоретичне осмислення, аналіз і узагальнення накопичених фактів. Робота педагога на цьому етапі може супроводжуватися засвоєнням психолого - педагогічної, науково - методичної і спеціальної літератури з теми. На ньому ж доцільно застосовувати принцип колективності: колективне обговорення прочитаної педагогічної літературу, творчі звіти про хід роботи із самоосвіти на засіданні методичного чи об'єднання кафедри, на методичному районному об'єднанні, відвідування з наступним обговоренням відкритих уроків по обраній проблемі й інші колективні форми роботи.

Наприкінці роботи педагог повинний обов'язково підвести підсумки своєї самостійної роботи, узагальнити спостереження, оформити результати. Головне - опис проведених робіт і встановлення фактів, їхній аналіз, теоретичне обґрунтування результатів, загальні висновки й визначення перспектив у роботі. На цьому етапі роботи від керівництва школою потрібна організація гласності й наочності результатів самоосвіти педагогів - предметників.

Отже, алгоритм роботи вчителя самоосвіти є таким: 

Підготовчий етап:

♦ самоаналіз власної професійної діяльності;

♦♦♦ визначення ступеню розриву між реальним рівнем компетентності й

вимогами суспільства до рівня педагогічної діяльності;
♦♦♦ формулювання власної проблеми;                                                         

♦    аналіз літератури з проблеми;
♦♦♦ аналіз досвіду впровадження цієї теми в практику.

II.   Творчий етап:

♦    осмислення, систематизація, узагальнення отриманих знань;
♦♦♦ експериментальна  перевірка  нових  ідей,  методів  роботи,  технологій

навчання, використання їх на практиці;

♦    проведення відкритих уроків, виступи на семінарах - практикумах, методичних об'єднаннях тощо;

♦    самоконтроль, самоперевірка ефективності результатів самоосвіти із заздалегідь визначеними критеріями.

Аналітико - узагальнюючий етап:

♦♦♦ аналіз виконання поставлених завдань;

♦   самооцінка, визначення перспективи використання отриманих знань у
практичній діяльності з метою підвищення ефективності навчально -
виховного процесу;

♦♦♦ творчий звіт про самоосвітню роботу.

На результати самоосвіти позитивно впливає науково обґрунтоване планування. На жаль, все ще трапляються педагоги, які вважають самоосвіту своєю власною справою, до якої ніхто не має ніякого відношення, які висловлюють сумніви в доцільності планування самоосвіти. Нерідко план самоосвіти складається не для власного використання, а для адміністрації, тому в ньому написане одне, а фактично людина працює над іншими проблеми. Можна зустріти в колективі й плани - близнюки, скопійовані один з одного. Спостерігається неузгодженість індивідуальних планів самоосвіти з тими, що заплановані в колективних формах навчання, в яких бере участь педагог. Наприклад, в планах методичного об'єднання передбачений виступ учителя з певної теми. Підготовка до нього, без сумніву, вимагає від учителя опрацювання літератури, передового педагогічного досвіду, аналізу власної педагогічної праці. А в плані самоосвіти цей момент не відображено.

Практика показує, що в творчих педагогічних колективах іде постійний пошук такої структурної форми плану самоосвіти, яка б найкращим чином відповідала інтересам педагога, його індивідуальності. Досвід показує, що такий підхід допомагає не формально проектувати самоосвітню діяльність педагога, а з урахуванням його потреб і інтересів, передбачити заздалегідь питання для самостійної роботи, поєднати самоосвітню діяльність з участю педагогів у колективних видах і формах методичного навчання, що планується і проводиться у школі. Отже, головне завдання творчого індивідуального плану самоосвіти педагога - спонукати його до самоаналізу, рефлексії, допомогти визначити способи підвищення своєї майстерності, форми самоосвіти.